Укр

Тексти

І тоді вона каже —
я знаю, чим це завершиться:
все завершиться тим, що все нарешті завершиться.
Я буду страждати, ти будеш ловити щоразу нових мерців,
відпускаючи тих, що піймалися першими.

Але я їй кажу —
ніхто не буде страждати.
Ніхто й ніколи більше не буде страждати.
Навіщо тоді існує вся ця поезія,
навіщо в повітрі відкриваються шлюзи й шахти?

Для чого тоді ми заповнюємо порожнечу
віршами й колядками, для чого лаштуємо втечу?
Адже кожен нормальний поет може спинити своїми словами
будь-яку кровотечу.

І тоді вона питає:
чому ж ці нормальні поети поводяться, ніби діти?
Чому живуть, як прибульці й помирають, наче бандити?
Чому не спиняють хоча би те,
що можуть спинити?

А я їй кажу: тому що важко жити з чужими тілами,
тому що в святих щодо мови свої, незрозумілі плани,
тому що нормальних уже не лишилось, а ті, що є —
злодії й шарлатани.

Заговорюють біль тваринам і дітям,
ловлять пташине пір’я, що застрягло між віттям,
живуть собі, вибираючи
між смертю й безробіттям.

Тому все завершиться тим, що все почнеться спочатку,
западаючи в горло й лягаючи на сітчатку,
наповнюючи нас любов’ю і забуттям,
відразу,
в зачатку.

© Сергій Жадан

Дивитися мультимедійну версію

Список текстів | Наступний текст