Укр   De  En

Тексти

Я чекав, коли закінчиться це тепло,
як закінчується вугілля на кораблях,
спливе туманом, ніби його не було,
відійде сонцем на вересневих полях.

А ось коли воно закінчилось і попереду тільки зима,
і щоби обійти її – потрібні роки,
я зупиняюсь і думаю, що мене тут трима,
що мене зупиняє дотиками руки?

Мене завжди тримали чужі голоси,
які я щоранку чув за своїм вікном,
продавці в крамничках та безтурботні пси
під небесами, вибіленими вапном.

Мене хвилювали нетривкі холоди,
які проступають в повітрі з потойбічних меж
і охолоджують втомлене серце води,
аж воно зупиняється врешті-решт.

Тоді чоловіки і тихі жінки
в темних кімнатах ховаються до пори,
і викидають зранку готельні важкі рушники,
мов при капітуляції прапори.

Тоді сніги збираються, мов птахи,
навпроти вокзалу, зчиняючи ґвалт і рух,
і сідають насторожено на залізні дахи,
і вихоплюють наполохано хліб із дитячих рук.

І падають без зупинки та вороття.
Мов дирижаблі, поміж деревами усіма.
І щоби їх оминути, не вистачає життя.
І щоби їх перейти, потрібна ціла зима.

Тоді лише срібне повітря й глибокі поля.
Випадкових снів золота земля.
Тоді лише твого серця неспокійна хода –
гірка, наче вода,
солодка, наче вода.

© Сергій Жадан

Дивитися мультимедійну версію

Список текстів | Наступний текст