Укр   De  En

Тексти

Вся правда має лишатись поза віршами, вона не вкладається в літери, розламує рядки й вихолоджує розділові знаки. В стосунках із жінками є така дивна річ, котра не надається до переказування, щось на зразок ніжності, хоча не зовсім – ніжність усе таки більш оречевлена, більш присутня в нашому житті. Є щось поза ніжністю, і саме ця штука, ця механіка взаємознищення та взаємозалежності з віршів як правило щезає, губиться в складках одягу, западає під ліжка, осідає на дні склянок. Система натяків і прозрінь, щось, пов’язане з вірою – саме цей бік стосунків переважно оминається поетами: свідомо чи підсвідомо вони відчувають, що про такі речі краще промовчати, краще лишити їх при собі, краще не чіплятись до того, що все одно минає. Поети загалом народ забобонний, іноді свої забобони вони й приймають за закони версифікації, за принципи римування, тому й пишуть про жінок так, аби не сказати головного. Пишуть про жіноче волосся та прикраси, про одяг та сновидіння, про серця, спогади та переживання, про сміх та застереження, про вагітність, подорожі та повернення, про свої сумніви та переконання, про свою втіху та недовіру, про своє нерозуміння та захоплення, про свій плач та мовчання, свою мужність, відданість, незламність та нестримність, одним словом – пишучи про жінок, вони пишуть переважно про себе. Лише тому, що мають лишити деякі речі собі, не вміють та й не хочуть позбутися їх, озвучити їх і втратити. Ось і намагаються заповнити всі ці пустоти літерами й знаками оклику. І оскільки інакше просто не можна, ми всі сприймаємо цю захопливу гру, гортаємо сторінки, знаходячи лише нам відомі натяки й мітки, лише нам зрозумілі пастки й позначки.

© Сергій Жадан

Дивитися мультимедійну версію

Список текстів | Наступний текст