Укр   Pl   En  De

Тексти

там
де я живу
стільки любові
що

чоловіків тут вчать зносити холод спеку та біль
вчать бути витривалими
призначенням їхнім є любов
тому їм залишається кохати й сподіватись вірити й розчаровуватись втрачати все і починати все спочатку

любов не зрадить а смерть відступиться

…і тоді вона говорить про всі свої кохання — надбані і втрачені, зловлені й зневажені, викрадені й загублені, відверті й підпільні, щасливі та приречені. Кохання, що виникали раптово й несподівано, кохання, котрі вона ретельно вибудовувала, кохання з присмаком вогню та металу, кохання з залишками нічних скандалів та ранкової тиші, кохання, які вона швидко проживала й до яких потім увесь час поверталася, від яких боронилася й якими врівноважувалася. Говорить, пригадуючи й фантазуючи, забуваючи й переставляючи все місцями, захищаючи друзів і звинувачуючи подруг, розкриваючи криваві таємниці й показуючи місця злочину. Називає адреси, де їй було добре, показує подвір’я, на яких вона втрачала віру, скаржиться на підземку, що робила її самотньою, відновлює в пам’яті автобусні маршрути, що кожного разу повертали їй сили. Повторює імена своїх наречених, говорить як їй із ними велося, що їй у них подобалося, чому вона не могла без них жити, як вона всіх їх, зрештою, позбулася.

Говорить про кохання, в яких боялася зізнатися, і про кохання, якими легковажно з усіма ділилася, кохання, з яких нічого не могло вийти, і кохання, приречені на легкість і невідступність, кохання з багатьма таємницями, кохання, що лишалися в листах і телефонних розмовах, кохання, які вона любила потім оплакувати, і кохання, від яких у неї висихали сльози. Нашіптує про кохання, що робили її мудрою і беззахисною, про кохання, якими вона пишалася і захищалася, кохання без можливості уникнути болю, і кохання без ймовірності щось запам'ятати, кохання як спосіб перезимувати в чужому місті, кохання як засіб від старіння та застуди, кохання як вересневе повітря і липневе листя, кохання як голос і кохання як біль, кохання, від якого легко втомлюєшся, кохання, якого ніколи не вистачає.

Чоловіки наші вміють зносити холод спеку та біль. Вони виростають заради того, аби захищати фортечні мури. Любити. Померти.
Тому їм залишається кохати й сподіватись,
вірити й розчаровуватись,
втрачати все і починати все спочатку,
сподіваючись, що цього разу любов не зрадить, а смерть відступиться.

Жінки наші мають дивну властивість: вони запліднюються, мов квіти, вітром і сонячним промінням, використовують для цього бджіл і метеликів,
вони виростають заради того, аби любити — чоловіки знають про це й готуються, що їм доведеться мати справу з жінками, ніжність яких невичерпна, а пристрасть — некерована.

© Сергій Жадан

Дивитися мультимедійну версію

Список текстів | Наступний текст