Укр   Pl   En  De

Тексти

Прямо під нами світилися темним сріблом квартали, в яких ми виросли, важкі нагромадження домів, розгалуження крони. Світилися порожні подвір’я, в яких стояла темрява, ніби вода в затонулих танкерах. Світилися вікна й балкони, антени й драбини. Світилися арки й під’їзди, стовпи та афішні тумби. Світилися цегла й жерсть, трава й каміння, глина й нічна земля. Світилася павутина — тонкими прожилками наповнюючи повітря. Далі будинки обривалися вниз, до ріки, і вже там, ближче до річища, світилися дахи складів та автомайстерень, світилася холодна ртуть течії, примарна труба старого млина на тому березі, вогні приватного сектора, білі дими котелень і фабрик. Далі срібло заливало собою землю та небеса. І можна було лише здогадуватися, хто там живе й що там відбувається.

На тісних вуличках, наповнених рекламою та автівками розташовані були банки й крамниці, цілодобові кіоски з тютюном і цілодобові аптеки з мікстурами. У вітринах зеленими та рожевими кольорами горіли сукні й прикраси, з магазинів служки виносили важкі пляшки з питною водою, поспішаючи принести їх на кухні, де кухарі саме розпалювали вогонь, готуючи для господарів вишукані італійські та арабські страви. В ресторанах і кав’ярнях з’являлися перші відвідувачі — ті, що прибули з інших міст, або що не мали можливості після нічних пригод забігти додому на перекуску, або ті, що тижнями жили в готелях чи нічних клубах, і хотіли просто побути поміж людей, йдучи на ранковий запах коньяку.

В дешевих їдальнях збиралися студенти, заливали пивом конспекти, діставали з-за пазух мисливські ножі й погрожували випустити тельбухи викладачам і деканам, розповідали один одному останні новини та читали вголос неблагонадійні вірші. В дорогих рестораціях сиділи бізнесмени й підписували угоди, пускаючи собі кров лезами для гоління й ставлячи підписи кров’ю. Жінки на вулицях пахли сном і любов’ю, діти, біжучи до школи, повторювали ті дивовижні історії, що наснилися їм цієї ночі. Крики їхні здіймалися в небо й тривожили повітряні потоки, що сколихувалися, завмирали й міняли напрямок свого руху.

Святі стояли в синьому невидимому просторі, за потоками вітру й повітряними ямами, годували з рук птаство, прислухалися до голосів знизу:
Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користаємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, аніж потрібно. Життя має лише два шляхи — один веде до раю, інший — до пекла. Щоправда, в багатьох місцях вони перетинаються.

© Сергій Жадан

Дивитися мультимедійну версію

Список текстів | Наступний текст